+38 (063) 67 67 077

Кошик: (порожньо)

Каталог

Добірки

Родини рослин

Всі родини рослин ->

Словник ботанічних термінів

Статті

Поради Edenland

Цікаво знати

Садовий дизайн

Пеларгонія довголиста - Pelargonium longifolium

Пеларгонія довголиста - Pelargonium longifolium

У продажу з
червня 2026

52 грн. Насіння у пакеті : 2

Додати до обраного

Безстеблова геофітна рослина з витонченими квітками, прикрашеними винно‑червоними плямами та неймовірною мінливістю листків. Це один із найбільш варіабельних видів роду: на одному й тому самому екземплярі можуть одночасно з’являтися листки різної форми — від простих ланцетних до двічі перисто‑розсічених. Дуже рідкісний, красивий і ботанічно унікальний вид для поціновувачів рослин із характером.

Очікується незабаром

Сповістити про наявність

Інформація Обговорення

Детальна інформація

Опис:
бульбовий геофіт, надземне стебло практично відсутнє, тому рослина виглядає як прикоренева розетка листків. Підземна бульба (каудекс) м’ясиста, видовжена, може досягати 3 см у діаметрі й більше. Листки розеткові, виростають безпосередньо з верхівки підземного клубня. Вони сильно різняться за формою навіть на одному екземплярі: від простих цільних (ланцетних чи еліптичних) до глибоко розсічених, перистих і двічі перисто-розсічених. Довжина листків зазвичай 4-12 см, а ширина у цільних форм близько 0,8-1,8 см. Черешок 3-9 см. Листки найчастіше опушені (з притиснутими волосками), часто ароматні. На час цвітіння листки зазвичай повністю або частково всихають. Квітконос розгалужений, заввишки від 10 до 25-30 см, густо вкритий притиснутими кучерявими волосками, що перемежовуються з довгими залозистими. На одному квітконосі формується від 2 до 4 зонтиковидних суцвіть, кожне з яких несе від 3 до 9 квіток. Квітки досить великі, до 3-4 см у діаметрі, п’ятипелюсткові, неправильної (зигоморфної) форми, білі, кремові, жовті, рожеві або лососево-рожеві. Два верхні пелюстки більші й ширші за решту, до 23 мм завдовжки, і зазвичай прикрашені темно-пурпуровими чи винно-червоними плямами та штрихами, що слугують нектарними покажчиками для запилювачів. Краї пелюстків часто хвилясті. Три нижні пелюстки вужчі, до 21 мм завдовжки, однотонні або з тонкими лініями, краї хвилясті. П’ять фертильних тичинок із пиляками, причому одна задня тичинка помітно коротша за решту - важлива діагностична ознака цього виду.

Цікаві факти:
вперше цей вид описав нідерландський ботанік, професор ботаніки Ніколаас Лауренс Бурман-молодший (Nicolaas Laurens Burman, 1734-1793) у 1759 році. Він дослідив екземпляр із довгими листками, привезений із Південної Африки, детально зафіксував його ознаки й надав йому видовий епітет longifolium («довголиста»). Це класичне складене латинське слово, що вказує на головну морфологічну рису рослини: longus - довгий і folium - лист. Але оскільки у 1759 році сучасної системи поділу ще не існувало, всі подібні рослини відносили до одного великого роду - Geranium (Герань). Тому Бурман назвав його Geranium longifolium.

Назву роду Pelargonium уперше запропонував німецько-англійський ботанік, професор Оксфордського університету Йоганн Якоб Ділленіус (Johann Jacob Dillenius, 1684-1747) у 1732 році у своєму фундаментальному творі Hortus Elthamensis («Ельтамський сад»), де він описував рідкісні рослини, що росли в саду його покровителя Джеймса Шеррарда в Лондоні. Саме там, розглядаючи африканські види гераней, Ділленіус уперше помітив, що їхні плоди схожі на дзьоб лелеки, і створив для них слово Pelargonium (від грец. pelargos — лелека), щоб відрізнити їх від класичних гераней Geranium (чий «дзьоб» нагадував журавля - geranos). Згодом, у 1738 році, голландський ботанік Йоганнес Бурман-старший (Johannes Burman, 1706-1779), батько того самого Ніколааса Бурмана, який пізніше опише наш вид longifolium, розвинув його ідею й офіційно опублікував назву Pelargonium у своєму знаменитому творі Rariorum Africanarum Plantarum («Рідкісні африканські рослини»), що був повністю присвячений капській флорі.

У 1753 році Карл Лінней видав Species Plantarum, запровадивши бінарну номенклатуру (подвійні назви). Бурман щиро намагався переконати Ліннея, що африканські «герані» заслуговують на окремий рід Pelargonium, відкритий Ділленіусом. Але Лінней, будучи доволі впертим систематиком, залишився при своїй думці, проігнорував назву Pelargonium і в 1753 році знову об’єднав усі ці рослини під одним іменем Geranium. Авторитет Ліннея був непорушним, тому назву Ділленіуса тимчасово відклали.

У 1789 році французький ботанік Шарль Луї Леритьє де Брютель (Charles Louis L'Héritier de Brutelle, 1746-1800) працював у Лондоні в королівських садах К’ю. Він повністю переглянув і класифікував усю колекцію африканських пеларгоній. Він знову виокремив їх в окремий рід Pelargonium (реанімувавши концепцію Ділленіуса) й описав близько 90 конкретних видів. А шотландський садівник і ботанік Вільям Айтон, якого тоді призначили головним управителем Королівського ботанічного саду в К’ю, опублікував усю цю працю Леритьє у своєму каталозі Hortus Kewensis («Сад К’ю») у 1789 році. Таким чином відбулася перша офіційна (валідна) публікація роду Pelargonium за правилами Ліннея, і розділення гераней та пеларгоній нарешті стало офіційним законом світової науки, перемігши впертість самого Карла Ліннея.

Родина:
Геранієві (Geraniaceae)

Походження:
південно-західна Капська провінція (ПАР).

Кількість насіння:

2 шт.

Дата надходження:
червень 2026 року.

Розташування:
повне сонце або дуже яскраве світло (мінімум 4-6 годин прямого сонця). При нестачі світла листя витягується, цвітіння слабке.

Полив:
навесні і влітку полив регулярний, але тільки після того, як земляна грудка просохне практично повністю. Воду ллють обережно по краю горщика, щоб вона не потрапляла на точку зростання на вершині бульби. Продовжуйте обережний полив під час цвітіння. Восени, після пожовтіння та скидання всіх листків, і після засихання квітконосів полив припиняють. Полив обережно відновлюють лише тоді, коли із землі з'явиться зелений паросток нового листка.

Добриво:
підживлення проводять строго в період активної вегетації, коли рослина активно нарощує листя, один раз на місяць (приблизно раз на 3-4 тижні) спеціалізованим рідким комплексним добривом для кактусів та сукулентів у половинній дозі. Використовуйте добрива з мінімальною кількістю азоту та підвищеним вмістом калію та фосфору (наприклад, співвідношення N-P-K приблизно 3-6-9 або 5-10-15). Надлишок азоту не шкодить, але небажаний - листя стає великим, а цвітіння погіршується. Під час цвітіння підживлення припиняють і під час спокою – не підгодовувати.

Земля:
мінеральний, дуже добре дренований ґрунт. Підійде суміш 60-80% мінеральної частини (пемза, цеоліт, лавова крихта, перліт, грубозернистий пісок) і 20-40% якісної листової землі або торфу. Кислотність - слабокисла або нейтральна (pH 5.8-7.0). Можна використовувати готову суміш для кактусів та сукулентів, додавши додатковий перліт, грубозернистий пісок, гравій або пемзу.

Температурний режим:
цей вид любить прохолоду під час вегетації. У період зростання оптимально 15-25°С, вночі може опускатися до 10°С, бажано не нижче 5-7°C (абсолютний сухий мінімум 0°С короткочасно), заморозків не переносить. У період спокою, бульбу краще утримувати при кімнатній або підвищеній температурі, близько 20-30°С, (допустимо до 35°C). Головне - сухо та гарна вентиляція.

Розмноження:
насінням, розподілом бульби (рідко, оскільки бульба росте повільно і неохоче дає бічні бруньки). Насіння замочити на добу у теплій воді. Висадити в пухкий, стерильний, трохи вологий субстрат на глибину не більше 0,5 см, накрити плівкою або склом. Пророщувати у світлому місці при температурі 18-25°С, вночі бажано невелике зниження до 12-15°С (перепад температур стимулює проростання). Грунт весь час повинен залишатися вологим, але не мокрим. Сходи зазвичай з'являються через 2-6 тижнів, іноді пізніше.

Особливості вирощування:
життя цієї рослини підпорядковане суворому природному календарю. З приходом прохолоди та дощів бульба прокидається, випускаючи розетку довгого зеленого листя. У цей час рослина активно фотосинтезує та запасає поживні речовини в бульбі. У міру підвищення температури та припинення дощів листя починає жовтіти і повністю засихає. Як тільки листя відмирає, бульба випускає один або кілька квітконосів. Цвітіння відбувається за рахунок накопичених у бульбі ресурсів. Після дозрівання насіння надземна частина повністю зникає. Бульба впадає в глибоку сплячку в сухій, розпеченій сонцем землі до наступної осені.
Запитання, відповіді, думки та коментарі

Поки що коментарів немає...
Ви можете бути першим хто залишив своє питання або коментар!

Фотографії Пеларгонії довголистої